Казка про допитливого Дмитрика

Була колись одна хатинка. У тій дерев’яній хатинці на краю села жив маленький допитливий хлопчик на ім’я Дмитрик. Хлопчика цікавило все, однак найбільше він полюбляв ходити до лісу, де він міг спостерігати за красою природи. Щоразу, коли його мама вирушала на ринок, а батько йшов працювати в полі, вони доручали Дмитрику прибрати хату та назбирати в сусідньому лісі малини, ожини чи трав.

Дмитрик знав, що йому не можна ходити вглиб лісу, як і казала йому мама. Син завжди слухався батьків і повертався додому до настання темряви, як йому і наказували. Допитливмй хлопчик завжди ходив до лісу зі своїм вірним другом, песиком Бруно, який заблукав до них, коли Дмитрик був ще зовсім маленьким. Одного ранку, коли його батьки вирушили на базар і в поле, Дмитрик акуратно прибрав всю хату і взяв з печі плетений кошик. Весело підстрибуючи і співаючи, він разом зі своїм песиком Бруно вирушив до найближчого лісу. Він добре знав ліс і точно знав, де шукати трави чи ягоди. Кошик вже був повним, але хлопчик вирішив подивитися, що ж знаходиться в лісі далі.

Коли хлопчик рухався між високими зеленими деревами, а листя шелестіло під його ногами, він зрозумів, що вже не знає цієї частини лісу. Ой! Він подумав, що треба було слухати матір і не ходити вглиб лісу. «Гав! Гав!» — раптом песик Бруно боязко загавкав. «Йому, мабуть, страшно», — подумав Дмитрик.

Раптом білявий хлопчик побачив великий кущ ожини. Він вже хотів нарвати ожини, коли побачив  перед собою стареньку жінку. «Привіт, хлопчику», — сказала йому бабуся в пошарпаному одязі. «Не допоможеш старенькій донести дрова до її хати?» — нарешті запитала вона. Дмитрик знав, що похилим людям треба допомагати, хоч йому і здалося, що бабуся є дуже дивною. Його песик Бруно почав гарчати на стару і вискалив свої зуби. Однак Дмитрик без вагань взяв у старенької дрова , що вона несла на спині, та пішов за нею до її хати, допомогаючи їй.

Коли Дмитрик йшов лісом за старенькою, він помітив, що ліс стає темнішим. Раптом перед ними постала стара дерев’яна хата. Хлопчик поклав дрова перед дверима і вже збирався піти, коли старенька знову промовила: «Заходь, хлопче, за те, що ти мені допоміг, я зроблю тобі чай з пирогом», — сказала вона, моторошно сміючись. Дмитрик, звичайно, знав, що йому не слід розмовляти з незнайомцями і заходити до хати, але хлопчику було дуже цікаво побачити, що ж там всередині. Бруно потягнув Дмитрика назад, але сповнений цікавості хлопчик зайшов до хати, а старенька зачинила за ними двері. Однак коли хлопчик скуштував горіховий пиріг, він глибоко заснув. Баба Яга засміялася і почала готувати зілля, до якого кидала різні трави і прянощі. Бруно без кінця гавкав і гавкав, намагаючись розбудити маленького хлопчика.

Що ж далі сталося з допитливим Дмитриком та його вірним песиком Бруно? Що зробила з Дмитриком зла Баба Яга? Про це ви, дітлахи, дізнаєтеся в наступній частині.