Біля темного лісу стояла маленька хатинка. У ній жили дідусь і бабуся. Кожні канікули до них приїжджала їхня онучка Аня. Маленька дівчинка з прямим каштановим волоссям, і чарівною усмішкою. Вона проводила в хатинці у дідуся і бабусі кожен вільний день. Одного разу на канікули сталося щось, що Аня ніколи не забуде.
Була весна. Тиждень весняних канікул. А Аня вже з першого дня була у бабусі та дідуся в хатинці біля лісу. Вона дуже любила гуляти по лісу і сидіти біля маленького струмочка, який протікав через ліс. Вона спостерігала за жабками, які стрибали біля води, стежила за саламандрами, як вони ганяються і ховаються за камінцями, і слухала щебетання пташок. Але того разу під час весняних канікул вона почула в лісі щось дивне. Це був звук, якого вона не знала.Він виходив з кущів, що росли біля струмка. Анетка була допитлива , тож пішла дізнатися, що або хто це.
Коли вона наблизилася до кущів, побачила в них маленьке дитинча видри. Воно лежало там слабке і голодне. Аня оглядалася навколо, чи не побачить батьків маленької видри, але ніде нікого не було. Вона не вагалася і обережно взяла його в куртку та побігла з ним до хатинки до дідуся і бабусі. Вони вже точно знатимуть, що робити далі. Як тільки вона наближалася до будиночка, вже здалеку кричала: «Бабусю, дідусю, допоможіть мені!»
Обидва дідусь та бабуся, почувши, як їхня онучка кличе на допомогу, вибігли з хатинки. Коли вони побачили, що Аня несе в своїй кофті, одразу почалася рятувальна операція. Дідусь зателефонував до рятувальної станції. За кілька хвилин приїхав ветеринар, який опікується знайденими тваринами. Маленьку видру він взяв із собою на станцію і дуже похвалив Аня за те, що вона врятувала життя малюкові.
Час минав, видра росла і на рятувальній станції їй було добре. Аня тепер вже не ходила на канікулах тільки до бабусі та дідуся, але також регулярно відвідувала свою маленьку видрову подружку. Але коли видра вже була здорова і досить велика, щоб могла йти в природу, її не могли випустити. Бо вона боялася води. А видри в природі люблять воду. Адже вони в ній ловлять рибу. Ця видра, однак, її не любила. Вона звикла, що їжу отримувала від людей і у воду не хотіла навіть лапку занурити. Навіть коли там були такі смачні рибки.
Аня була розумною і терплячою дівчинкою, тому домовилася з доглядачами, що коли приїде до бабусі й дідуся на канікули, то буде вчити видру бути у воді. Якби молода видра цьому навчилася, то її могли б випустити хоча б у природний заповідник. Це щось схоже на дику природу, але за нею все одно наглядають люди. І так, коли Аня приїжджала на канікули, вона завжди йшла до видри. Вона постійно думала, як навчити видру бути у воді. Потім їй щось спало на думку. Аня одягнула коричневий купальник, щоб не дуже налякати видру. Вона зайшла в маленьке озерце, яке було на рятувальній станції, і показувала видрі найсмачніші рибки. Видра тягнулася, але не могла дістати рибок. Але вони так їй пахли, що вона все ж трохи зайшла у воду за Анею. Швидко схопила рибку і одразу ж вистрибнула назад на берег. Так Аня робила кожного дня. Але вона завжди заходила далі у воду. Щоб видра мусила намочитися все більше і більше.
Це зайняло кілька тижнів, але видра зрештою зрозуміла, що вода нічого не робить. Навпаки, вона приємна, і в ній можна гратися, плавати і знаходити чудові ласощі. Аня була щаслива. Не тільки врятувала видру, коли вона була малюком, але й навчила її жити у воді. Сьогодні Аня вже доросла. Але вона все одно дуже любить їздити до бабусі й дідуся в хатинку і також любить відвідувати природний заповідник, де її подруга видра живе щасливо.
