Арміда вирушила шукати крижаного тигра, чарівника, який єдиний міг зняти прокляття з її землі і знову викликати весну. Але його замок був далеко, і перед нею простягалися білі та нескінченні поля, повні снігу. Арміда була замерзла до кісток, вітер бив її і гальмував, а до того ж вона ще й провалювалася в сніг, який щомиті додавався.
«Якби ж можна було якось швидко дістатися через засніжену рівнину», — зітхнула дівчина. «Боюся, що замерзну раніше, ніж дійду туди.»
Раптом, звідки не візьмись, з’явилися вовки. Вони прибігли запряжені до саней і кликали Арміду: «Армідо, не впадай у відчай. Ми прийшли віддячити тобі за те, що ти нас годувала взимку. Сідай на сани, і ми перевеземо тебе до кінця рівнин.
І так вовки перевезли добру принцесу через довге снігове поле. Біля прірви, яка тягнулася, куди тільки око бачило, і була такою широкою, що жодна жива істота не змогла б її перескочити, вовки попрощалися і розбіглися.
Арміда сумно дивилася на глибину, яка перед нею відкривала свою пащу.
«Ох, якби я мала крила, як птах, я могла б легко її перелетіти.»
Раптом над головою вона почула, як клацають дзьоби лелек.
«Армідо, ми летимо тобі на допомогу! За те, що ти не залишила замерзнути в озерці і зігріла нас,ми перенесемо тебе на інший бік!»
Дві лелеки схопили Арміду за руки і перенесли її через прірву.
«Дякую вам, лелеки.»
«Нема за що, дівчино. Бажаємо тобі удачі,» побажали їй лелеки і полетіли геть.
На Арміду чекало озеро. Єдине щастя, що воно було замерзле. Арміда одягла ковзани, які їй подарував купець за порятунок його доньки, і встала. Ледве вона відштовхнулася, як послизнулася і сіла задом на твердий лід.
«Ой, це важче, ніж здається.»
Арміда взяла палицю, щоб могла спиратися. Але за мить вона вже не потребувала її, бо навчилася стояти на ковзанах і їхати вперед. Вирушила по льоду. Коли вона ковзала, перед нею почав з’являтися острів із замком. Вона була майже на місці.
Вона дісталася до острова, там перевзула черевики і вирушила до замку. Вона постукала у двері, але ніхто не відповів. Лише двері самі зі скрипом відчинилися. Арміда увійшла всередину. Коридори привели її до тронної зали, де на троні сидів тигр.
«Що ти тут хочеш?» «Як ти сюди потрапила?» гарчав тигр.
«Я Арміда і я прийшла врятувати наше королівство. Поверни в нього знову весну, будь ласка.»
«Це покарання за те, що король з солдатами багато років тому заманили мене в пастку і залишили мене там замерзнути в кубик льоду. Покарання заслужене.»
«Але не карай усіх. Адже страждають і невинні люди та тварини. І взагалі, чому ти не перетворишся на короля?»
Тигр гарчав. Нарешті він зітхнув і зізнався: «Не знаю як. Я забув, як перетворитися назад за ті роки, що був кубиком льоду.»
Арміда розповідала тигру, що вона бачила по дорозі сюди, як допомагала тваринам і людям, і як вони їй за це віддячили. Завдяки їм вона дісталася сюди.
«Ти прийшла таку далеку дорогу, щоб просити мене про весну?»
«Я прийшла також заради тебе. Ти все ще мій подарунок, який я отримала на день народження», – усміхнулася Арміда.
«Отже, подарунок», – засміявся тигр. «Але добре, я поверну весну твоїй землі. Без тебе я був би лише шматком льоду.»
Тигр махнув хвостом і послав заклинання, яке долетіло до землі принцеси Арміди. Воно розтопило весь лід і сніг, дозволило сонцю виглянути з-за хмар і залишило після себе тепло та весняні квіти.
«Залишишся тут тепер зі мною і станеш моєю нареченою. Інакше зима знову повернеться до твого королівства.»
«Добре,я згодна.»
Незабаром відбулося дивне весілля. Принцеса Арміда вийшла заміж за крижаного тигра. Коли вона його поцілувала, він перетворився на красивого юнака. Тільки його тигрові очі залишилися. Це були ті очі, через які Арміда тоді розморозила його з льоду. Святкування тривали ще тиждень, і Крижаний тигр вирішив, що в його країні змінюватимуться чотири пори року – весна, літо, осінь і зима. Тому що всі вони такі ж красиві та добрі, як його кохана принцеса Арміда.
І так разом Крижаний тигр і Арміда жили щасливо і задоволено до смерті.
