В одному ставку жила жаба, яка знала тільки свій ставок і кілька калюж. Але вона вміла чудово розповідати, де всюди була, що все бачила і що все вміє. Вона розповідала це так переконливо, що ті, хто її не знав, легко вірили, що вона каже правду.
Цю жаб’ячу розповідь почула і миша. Вона знала тільки свою мишачу нору і маленьке поле навколо, куди ходила за зерном. Жаб’яча розповідь її зачарувала. Миша була цікава до світу навколо і дуже хотіла б також пережити якусь пригоду.
«Найкраще світ пізнаєш, моя дорога,» розповідала жаба, «коли навчишся плавати. По воді ти дістанешся всюди. Повір мені, я це дуже добре знаю. Плаваю так швидко, що випереджаю кожен пароплав, і допливаю аж до моря, коли мені захочеться.»
«Як би мені навчитися плавати?» роздумувала миша.
«Що ти, не варто. Я тебе з задоволенням навчу. Навчила плавати всіх жаб і риб у цьому ставку, коли вони ще були пуголовками,» хвалилася жаба і далі розповідала, як вони це роблять.
«Слухай,» каже жаба. «Ось мотузка. Я прив’яжу тебе до себе, і ти попливеш за мною.»
І так миша прив’язалася до жаби. Жаба стрибнула у воду, весело пірнала і плавала. Тут вона побачила іншу жабу.
«Привіт, сестро! Як ти? Чи розповідала я тобі про те, як виграла змагання з пірнання? Це було так…»
Жаба почала розповідати і зовсім забула про мишу. Вона зовсім не помітила, що та бідолаха втопилася. А жаба продовжувала квакати з кожним, кого зустрічала.
Минуло три дні. Потонула миша надулася і випливла на поверхню ставка. Коли вона плавала, її побачив з неба птах шуліка. Шуліка зловив мишу, щоб з’їсти. І оскільки вона все ще була прив’язана до жаби, він зловив разом з мишею і жабу. І так шуліка добре пообідав. Він з’їв мишу і жабу, бо був дуже голодний. На якісь жаб’ячі вигадки квакучої жаби він зовсім не звертав уваги.
Жаба це, звичайно,заслужила, бо своїм дурним і безтурботним поводженням вона поставила мишу в небезпеку. Тим самим вона накликала небезпеку і на себе. Тому поводьмося один з одним з повагою і будьмо уважні один до одного.
