Жив собі бідний селянин, який мав купу дітей. Вже не мав, кого б у селі попросити, щоб став хрещеним батьком його останнього, щойно народженого сина. Тож вирішив, що сяде біля дороги і першого, хто туди пройде, попросить, щоб став хрещеним батьком його синочка.
Не минуло й довго, як побачив приходити старого діда в сірому плащі. Селянин його гарно попросив, чи не пішов би за хрещеного, і старий погодився. Як подарунок до хрещення дав новонародженому хлопчику теля. Воно народилося в той же день, що й хлопчик, і на чолі мало золоту зірку.
Як час біг, з теляти виріс міцний бичок, і вирісший хлопчик з ним щодня ходив на пасовище. І також давно вже зрозумів, що це не просто звичайний бичок… Він вмів говорити! Хлопчика завжди залишав відпочивати, тим часом сам побігав на небесні пасовища, де пас зірочки.
Так вони з хлопчиком проводили день за днем, аж поки хлопчик не досяг двадцяти років. У день його двадцятиріччя бичок сказав йому: „Висідь на мене, і поїдемо до короля. Від нього вимагай семифутовий залізний меч. Скажи йому, що збираєшся визволити його дочку з полону дракона.“
Хлопець за ті роки знав, що коли бичок радить, то радить добре. Без запитань чи заперечень стрибнув бичкові на спину, схопився за його роги і помчали до короля. Коли хлопець став перед королем, попросив точно за вказівками бичка про семифутовий залізний меч. Король не дуже вірив, що його дочка ще може повернутися, але хлопець був здоровий і виглядав рішуче. Тож дозволив йому зробити в королівському ковалі залізний меч, цілих семи футів завдовжки.
Принцесу багато років тому викрав далеко від королівства дванадцятиголовий дракон, і ще нікому не вдалося до неї дістатися. На шляху всім стояли велетенські гори, які ще ніхто ніколи не здолав. За горами розкинулося широке море, яке ніхто не переплив. За тим морем стояв могутній замок, а його стіни були оточені вогнями, що били вгору. Навіть якби хтось зміг здолати гори і море за ними, через полум’я він би не пройшов. А якби й так, все одно б його з’їв дракон. Виглядало це абсолютно безнадійно.
Але цього разу все було трохи інакше, адже у хлопця був його бичок. Знову вискочив йому на спину і вирушили в напрямку до гір. Коли стали перед велетенськими горами, хлопця все ж охопили сумніви, як би вони могли їх перетнути. Тоді бичок зняв його на землю, сам повернувся обличчям до гір і рвонув проти них. Своїми величезними рогами він відсунув височезні гори з дороги. Хлопець знову вискочив бичкові на спину і продовжили далі, аж дійшли до широкого моря.
„Ну і що тепер? Море своїми рогами не відсунеш, а інакше ми через нього ніколи не пройдемо,“ бурчав хлопець. Але бичок спокійно підійшов до води, нахилив голову і пив. Пив так довго, поки не випив усе море. Залишилася лише земля з калюжами води.
Хлопець з бичком рушили далі і скоро дійшли до замку, оточеного полум’ям. Жар був палючий, хлопець благав бичка зупинитися. Той же мчав далі, хоча обом вже текло потоком з того палючого жару. Бичок зупинився лише біля полум’я і в ту мить на полум’я виплюнув усе море, яке нещодавно випив. Усе полум’я згасло, по згаслому вогню піднялася до неба величезна хмара диму, аж небо зовсім потемніло.
Раптом з диму вирвався розлючений дракон і кинувся прямо на хлопця. Бичок швидко порадив йому використати свій меч і відрубати дракону всі голови відразу. Хлопець упер ноги в землю, міцно схопив меч обома руками, і коли дракон наблизився майже до нього, махнув усією силою так різко, що всі дванадцять голів з драконових ший скотилося на землю. Хлопець потім побіг до замку, де в найвищій вежі без вікон знайшов викрадену принцесу.
Хлопець з принцесою повернулися до короля на замок. Ну і не могло це закінчитися інакше, як весіллям, адже хлопець врятував принцесу з лап дракона. Нікого іншого вона б і не хотіла взяти заміж. А чарівний бичок? Тепер хлопцеві його допомога більше не потрібна. Разом з принцесою вони будуть правити краєм і виховувати своїх дітей. Бичок попрощався з хлопцем і побіг на небесну луку. Там він буде задоволено пастися, доки знову не знадобиться якийсь хоробрий хлопець, який потребуватиме допомоги з порятунком принцеси.
