Одного дня на початку весни мама качка нетерпляче ходила навколо яєць у гнізді і чекала, коли всі її каченята вилупляться. І ось почула перший «хрусь». Одне з жовтеньких каченят пробивалося на світ. І незабаром хруснуло вдруге і втретє. Тільки четверте, найбільше з яєць, все ще нічого. Мама качка ходила навколо нього, клювала його дзьобиком, щоб підштовхнути, але каченяті в яйці ще не хотілося вилуплюватися.
Якраз повз проходила стара гуска і побачила качину маму, як вона стурбовано оглядає яйце. Підійшла ближче і почала міркувати: «Скажу вам, пані качко, це ж дивне яйце. З нього точно нічого гарного не вийде.
У ту мить яйце нарешті тріснуло, луснуло, і з нього нарешті почало вилуплюватися останнє каченя. Але що це? Останнє каченя виглядало якось дивно, таке велике, непривабливе і сіре.
«Фу, яке ж воно потворне», – морщили носи інші каченята над наймолодшим братом. «Я ж вам одразу казала», – додала свою думку стара гуска. Бідне каченя було зовсім нещасне, всі на нього сердилися і говорили про нього як про потворне каченя.
І глузування та дражніння не припинялися навіть з часом, для всіх воно залишалося потворним каченям, за яке соромилися брати і сестри. Качина мама їх умовляла і закликала бути добрими до каченяти. «Дайте йому час, з нього теж виросте така ж гарна качечка, як і з вас інших.» Але де там, брати і сестри продовжували насміхатися з каченяти. І не тільки вони. Каченя вже не могло терпіти знущання і вирішило піти у світ. Можливо, знайде місце, де не буде для інших потворним.
Йшло довго, аж дійшло до господарства. Там жила купа свійських тварин, але всі вони витріщалися на каченя і питали, що це таке, що воно таке некрасиве. Жодних друзів тут каченя не знайшло. Вирішило тоді, що буде жити саме, осторонь від інших тварин.
Довго саме самотнє блукало по землі, дні вже починали бути холодними, коли дійшло до великого ставка. Там побачило найкрасивіших птахів, яких коли-небудь бачило. Сніжно-білі лебеді, з граційними, довгими шиями, елегантно пливли по поверхні води. Каченя спостерігало майже без дихання, настільки було зачароване. «Якби ж я теж виглядало як вони», сльози наверталися каченяті на очі. Воно не наважувалося вийти з очерету, щоб ці прекрасні створіння його не побачили, адже вигляд його всіх лякає. Одного разу лебеді розправили свої красиві крила, затріпотіли ними над водою і полетіли з озера геть. Каченя зітхнуло і в глибині серця сподівалося, що ще колись їх побачить.
Вирішило там на них чекати, не знало, що лебеді на зиму переселяються зі стоячих вод на річки. Тим часом дні ставали коротшими і холоднішими, каченя було голодне і змерзле. На щастя, його знайшли двоє дітей і взяли до себе додому, де допомогли йому пережити зиму. Саме воно б не витримало до весни на вулиці. Коли знову потепліло, діти випустили каченя назад у природу.
Спочатку воно не знало, що робити, але потім йому спало на думку повернутися до ставка. Можливо, знову побачить тих прекрасних білосніжних птахів. Йому пощастило, лебеді справді з величною елегантністю знову борознили водну гладь. Як зачароване, воно наближалося до ставка, коли раптом чує одну з лебедів, яка каже: «Ну ти ж яке гарне лебедятко, йди до нас.»
Каченя думало, що лебідь жартує з нього, але хотіло побачити її зблизька, тому сором’язливо і несміливо підійшло до ставка. Тут вже підпливали інші лебеді, і всі захоплювалися красою нашого каченяти. Що відбувається? Чому вони це кажуть? Здивованому каченяті в голові крутилися різні питання. Раптом воно помітило своє відображення у воді. Що це? Каченя побачило, що виглядає точно так само, як ті прекрасні птахи. Воно мало білосніжне пір’я, довгу, граціозну шию, коротше кажучи, стало красивим лебедем!
Хто знає, як колись лебедине яйце потрапило в гніздо качки. Але так сталося, і завдяки цьому виникла ця історія про каченя, яке було іншим, ніж усі навколо нього. З колись негарного каченяти тепер був чарівний лебідь і на всі пережиті труднощі він швидко забув.
