Жила-була одна лисиця, яка чатувала на маленьких кроликів. Вона була голодна і хотіла їх з’їсти. Але з’явився олень, охоронець лісу, і вигнав лисицю, побивши її своїми рогами. Лисиця втекла від нього, аж добігла до річки. Течія води була досить сильна, але коли вона озирнулася, побачила за собою оленя, що мчав на неї. Без подальших вагань вона стрибнула у воду і почала плисти на інший берег.
Але це було нелегко. Швидка течія постійно тягнула лисицю в глибину, але зрештою лисиця потужними ударами лап все ж досягла другого берега. Там вона лягла в траву і, зовсім виснажена, відпочивала.
Незабаром з’явився рій мух, які живиться кров’ю тварин. Мухи сіли на лисицю і почали з неї смоктати кров. Лисиця була ще занадто слабка, щоб втекти від них, тому лежала спокійно і тихо.
Повз проходив їжак. Коли він це побачив, йому стало шкода лисиці.
«Дозволь мені прогнати цих мух», — сказав він лисиці.
«Ні, ні!» – вигукнула лисиця. «Не турбуй їх, будь ласка. Вони вже наїлися, більше крові мені не вип’ють. Але якщо ти їх проженеш, я боюся, що прилетить інший голодний рій і висмокче залишок моєї крові.»
«Розумію,» – сказав їжак, «ти краще терпиш мале зло, ніж ризикуєш більшим.»
Тут відома байка закінчується. Але наша ні, тому що наш їжак був розумним їжаком. Він пішов на край лісу, де жили люди, які рятують диких тварин, і привів їх до пораненої лисиці. Люди вилікували лисицю і знову випустили її назад у ліс, де вона сьогодні щасливо живе зі своїм новим другом їжаком.
