Того дня в Маші було свято. Вона отримала від мами чудову каблучку з кольоровим камінцем. Вона дуже їй сподобалася, і вона одразу пішла показати її ведмедеві.
“Привіт ведмедю, подивись,” показувала Маша свою нову прикрасу, яка на сонці гарно блищала.
Ведмідь хлопнув лапами і посміхнувся. Йому також дуже сподобалась. І лише тепер, Маша помітила, що ведмідь має на лапах рукавички і фарбує паркан довкола своєї хатинки.
“О, ти фарбуєш! Можу тобі допомогти?”
Ведмідь кивнув головою та подав Маші другу щіточку та рукавички.
“Але каблучку я покладу сюди, щоб її не зіпсувати,” сказала Маша і поклала її на стіл, де ведмідь мав покладений свій медовий перекус.
Вони почали фарбувати. Разом їм це йшло набагато швидше, тому вони швидко закінчили. Але коли Маша хотіла взяти каблучку назад на палець, її вже там не було.
“Моя каблучка зникла!”
Ведмідь подивився під стіл, чи просто не впала. Там він не побачив. Заревів і показав на землю.
“Сліди,” зраділа Маша. Земля ще була мокра, оскільки вночі йшов дощ, тому ноги злодія відбилися у бруді.
“Але зачекай, тут дві пари слідів,” сказала Маша. І вона мала рацію. “Ведмедю, спробуй залишити слід ноги поруч.”
Ведмідь зробив те, що Маша сказала.
“Це була якась тварина, що має подібну ногу, як ти. Але набагато меншу. Має кігті та пішла кудись до лісу.”
Ведмідь підняв великий палець.
“Ті другі сліди ось уже закінчуються. Підемо за тими, що ведуть у ліс,” вирішила Маша.
Вони вирушили за слідами, які вели їх глибоко в ліс. Маша злякалася.
“А що, якщо ми ввійдемо прямо в пащу вовка?”
Ведмідь замахав головою. Залишив слід ноги в багні поруч із дорогою і показав на слід. Потім завив як вовк і затупотів кінчиками пальців.
“Зрозуміло. Це не вовк, він ступає на кінчики пальців. Ця лапа належить тварині, яка ходить на всю лапу.”
Ведмідь кивнув. Але вони вже досягли краю лісу, де знайшли кілька великих дір у землі. Довкола росла трава, тому не було зрозуміло, в яку діру заліз злодій.
“Привіт, хтось є вдома?” Маша засунула голову в першу яму. Ніхто не відгукнувся.
“Тук-тук, тук!” закричала в другу і запхала голову як найглибше в землю.
“Знову нічого. Отже, третя,” зітхнула з розчаруванням Маша, але перш ніж вона встигла нахилитися до ями, з попередньої визирнув борсук.
“Чому ти мені кричиш у домівку?!”
“Вибачте, пане борсук, я втратила каблучку. Ви її не бачили?”
“Я каблучки не ношу. Ось,” і показав голі лапки. “І хай тут буде тиша! Я сплю після обіду.”
Ведмідь просто знизав плечима. Ну що ж, спробуємо ще ті інші сліди.
Маша та ведмідь повернулись у сад. Ведмідь махав зігнутими руками, наче мав крила.
“Пташині сліди?” запитала Маша. Звісно, лінія та з неї три розгалужені, це може бути лише птах. “Але птахів у лісі багато. Як дізнатися, який це був?”
Ведмідь показав на землю. Пташині лапки, відбиті в бруді одна поруч з іншою. Ведмідь наслідував кроки, замахнув головою, а потім підскочив.
“Птах не ходив, а стрибав “стриб-стриб,” зрозуміла Маша та задумалася. Потім стукнула себе по лобі. “Знаю лише одного птаха, який скакає та любить блискучі речі. Як я могла не здогадатися одразу. Це напевно сорока!”
Ведмідь кивнув головою, підняв палець вгору і вирушив вперед у ліс. Маша бігла за ним. Ведмідь знав, де мешкає сорока, і так вони дійшли аж під високе дерево. На гілках було гніздо, в якому сиділа сорока.
“Сороко, ти злодійка, поверни мені каблучку,” гукнула на неї Маша.
“На тобі,” сорока показала їй довгий ніс. “Тільки якщо сама за нею залізеш.”
Ведмідь розгнівався, схопив стовбур дерева і похитав ним. Гніздо з сорокою згойдалося і зісковзнуло з гілок. Сорока злякано злетіла. Гніздо впало на землю, і з нього висипалася ціла жменя блискучих папірців від цукерок з Різдва. І серед них була й Машина каблучка.
“Дякую тобі, ведмедю, ти супер друг. Без тебе я б ніколи її не знайшла.”
Ведмідь просто помахав лапою та погладив Машу по волоссю.
“У мене є ще одне бажання. Навчиш мене впізнавати і інші сліди звірів у лісі?”
Ведмідь з радістю кивнув, взяв Машу за руку і пішли разом шукати та вивчати сліди.
