Казколандія

Високо в горах стояв гарний дерев’яний котедж. Його майже не було видно, бо він ховався за найбільшими деревами. Там жила бабуся Радушка. Але вона не часто бувала там сама. Майже весь час до неї приїжджала онука Марія

Посеред найглибшої ночі, коли навколо найтемніша темрява, світом мандрує потяг. Він великий, але такий тихий, що його майже не чути. Його ліхтарі тьмяні, як маленькі зірочки.

Далеко звідси є маленьке гарне село. В ньому стоять декілька невеликих будиночків з кольоровими дахами, ростуть дерева і море квітів.

У гарній деревʼяній хаті біля лісу жила родина: батьки та хлопчик на імʼя Тадеуш. Він був тим ще бешкетником: ні хвилини не міг всидіти на одному місці і залишатися уважним. Він завжди бовтав ногами, оглядався довкола і шукав, в яку халепу він міг би влізти, і здавалося що шило заважало йому сидіти спокійно. Коротше кажучи, Тадеуш був тою ще єгозою. 

Ліс є домівкою для багатьох тваринок, дерев та грибочків. В ньому ростуть різні фрукти, як-от полуниця чи чорниця. Але я знаю про один ліс, в якому жили не тільки тварини. Усі того лісу боялися, і туди не ходили: він був темним і дрімучим, і пліткували, що той ліс був ще й проклятим.

Була прекрасна зелена долина. Там росли квіти різних кольорів. Всі вони мали чудовий запах. Кожна з них пахла по-своєму. Варто було лише заплющити очі і легенько вдихнути біля однієї з них, як голова йшла обертом. Але мало хто знав, що кожна з цих квітів має магічну силу. Коли той, хто лежав, вдихав її запах, на його обличчі та тілі з’являлися зелені плями. Він просто ставав майже весь зелений. І потрібно було багато часу, щоб повернути йому колір.

Далеко від нас посеред великого океану є маленький острів. Його називають чарівним островом. Він має надзвичайну силу. Він може розпізнавати, яка людина є насправді. Чи має вона добре серце, чи не добре. Кожного разу, коли хтось зазнає корабельної аварії в морі і допливає до цього острова, з ним відбуваються дивні речі.

У затишному місці біля лісу стояв гарний дерев’яний будинок. Навколо нього були тільки дерева і луки. Сад охороняли собаки, паслися вівці та бігав кіт. У свинарнику смажилося порося, а на вулиці повз будинок час від часу проходили олені та білки. У будинку пахло деревом. У ньому жило двоє дітей. Хлопчик і дівчинка.

Далеко у високих горах, де був тільки сніг і не було людей, жила зграя вовків. Вони жили в печері. Вона захищала їх від вітру та холоду, який був навколо. Їм було нелегко в горах, але це було для них краще, ніж жити поруч з людьми. Як хороша зграя, вони все робили разом. Вони були щасливі і трималися разом. Єдине, що їх турбувало – це ведмежа сім’я, яка жила на іншому боці гори. Вовки і ведмеді не любили один одного. Ніхто не знає, чому і коли це почалося, але так воно і було.

Коли ввечері темніє і на небі замість сонця з’являються місяць і зорі, починають відбуватися дивні речі. Скоріше навіть чарівні.

Коли настає вечір і приходить ніч, зорі освітлюють небо. Одні меньші, інші більші. Одні світять меньше, інші більше. Їхні маленькі вогники бачать діти по всій країні. Вони розлітаються по всьому небу і дають нам знак, що час лягати спати.