У всьому місті вже всі давно лягли спати. Була глибока ніч. У вікнах не світилося жодне світло. На небі лише блищали зірки і гойдався місяць. Але все ж таки хтось був хто не спав! На верхньому поверсі одного будинку в дитячій кімнаті. Де ж діти, ті вже давно спали. Той хтось стояв біля вікна кімнати і був на варті. Плюшевий ведмедик.
Він дивився вдалину через вікно і думав, яким би то було бути справжнім ведмедем. Так довго про це думав, так сильно цього бажав, що вирішив це з’ясувати саме сьогодні. Тихенько відкрив вікно, щоб не розбудити дітей, які спали в кімнаті, і вислизнув назовні. Зістрибнув на траву, яка навколо росла, і вирушив прямо до лісу.
Коли він туди прийшов, гукнув у всі боки: “Гей, тут є якийсь ведмідь? Тут взагалі хтось не спить? Гей!” Всюди величезна темрява. Раптом ведмедик почув, як тріщать гілки і як кущі починають нахилятися. Ніби до нього хтось підходить. У ту мить перед ним став величезний ведмідь і сердито фиркнув: “Чому ти нас будиш? Це глибока ніч, і нам, тваринам, потрібно спати! Більше так не кричи!” Ведмедик засоромився та почав усе пояснювати: “Вибач, я хотів лише знайти справжнього ведмедя, який би мені показав, як живеться в лісі. Я лише плюшевий і дуже хотів би бути також справжнім. Або хоча б це випробувати.”
Великий ведмідь прийняв його вибачення та взяв його з собою до своєї барлоги, щоб там з ним переночувати. Усю ніч плюшевий ведмедик скаржився, як йому погано спиться. То його кололо, то тисло, то кусало. Це було не так, як вдома у м’якій постелі.
Рано вранці він встав увесь розбитий. Великий ведмідь не зволікав та відвів маленького плюшевого до річки. “Треба зловити рибу, щоб мав що їсти та мав сили,” сказав він та показав, як це робити. Плюшевий ведмедик марно намагався його наслідувати. Лапи в нього так намокли, що важчали. Він не вмів навіть затримувати дихання, коли треба було зануритись за рибою. Потім йому ведмідь показав, що робити далі. Весь день вони блукали лісом, збирали запаси їжі та точили кігті об стовбури дерев. Ввечері плюшевий ведмедик був абсолютно виснажений. Не відчував лап, був голодний і думка про те, що має знову спати у лісі на ліжку з листя, його цілком лякала. Він побажав знову бути плюшевим ведмедиком і спати гарно в теплій кімнаті зі своїми дітьми, які гарно з ним грають.
Дуже подякував великому ведмедеві за все, що йому показав. Визнав, що тваринам у лісі не просто і що кожен має залишитися тим, ким є. Він сам радо буде знову лише плюшевим ведмедиком.
І оскільки на нього великий ведмідь з лісу був добрий, плюшевий ведмедик пообіцяв йому, що буде ходити до нього в ліс і намагатися хоча б у чомусь допомогти. І так маленький домашній плюшевий ведмедик та великий добрий ведмідь з ліса стали нерозлучними друзями.
