Жив-був маленький хлопчик, який дуже хотів мати друга – але не звичайного друга! Його мрією було мати домашнього улюбленця – собаку. Щодня, повертаючись зі школи, він благав маму і тата купити йому собаку, але безуспішно. Непосидючий Тарасик не хотів вчитися, тому його батьки боялися, що він не зможе подбати і про свого песика.
Одного разу після школи хлопчик вечеряв за столом разом зі своїми батьками. Однак Тарасик все одно, як і щодня, просив маму, щоб вона дозволила йому мати собаку.
«Тільки якщо ти нам доведеш, що зможеш про нього подбати! А ще ти маєш прибирати в своїй кімнаті і робити уроки, що у тебе не дуже виходить!» — відповіла хлопчику мама. Тарасик сумно кивнув і продовжив їсти різотто. Однак він знав, що просто так не здасться.
Після вечері він сумлінно все прибрав у своїй кімнатці, зробив домашні завдання і навіть підготувався до завтрашньої контрольної з математики. «Тепер все вийде!» — сказав собі Тарасик і радісно побіг за мамою до вітальні. «Мамо! Іди, подивись!» — покликав Тарасик маму до своєї кімнати.
«Я тут прибрав, зробив уроки і вивчив, що задавали!» — гордо сказав Тарасик у своїй чистій кімнатці. Мати з гордістю дивилася на хлопчика, вона дуже раділа його старанності. Розуміючи, що Тарасик так просто не здасться, вона сказала: «Знаєш, Тарасику, собака — це велика відповідальність, але я буду тільки рада, якщо ти й надалі будеш так вчитися і прибирати. Тому у мене є ідея! На вихідні ми заберемо песика Лапу в бабусі. Якщо ми з татом побачимо, що про нього добре дбаєш, і песик буде чистим і нагодованим, ми подумаємо, чи можна буде купити собаку й тобі», – запропонувала мама.
Хлопчик не міг повірити власним вухам і радісно обійняв маму. Тільки б настали вихідні! «Я доведу їм, що можу добре вчитися, а на вихідних чудово подбаю про песика», — подумав Тарасик.
Наступного дня хлопчик отримав дванадцять балів за контрольну з математики! Його навіть похвалили, що в домашньому завданні не було жодної помилки! Мама дуже сподівалася, що Тарасик буде радувати її своїми успіхами й надалі.
Час минав, і вихідні були все ближче. Тарасик не міг на них дочекатися: він сумлінно вчився і щодня поспішав зі школи додому, щоб допомогти батькам з хатньою роботою. Він доведе їм, що є дуже відповідальним!
Тарасик не встиг і озирнутися, а вони вже прийшли! ВИХІДНІ, нарешті, настали. Сонечко поволі заглядало до його кімнати, але хлопчик вже давно прокинувся. Попереду була прекрасна субота! Тарасик вже чекав на пригоди з Лапою і радісно побіг до вітальні. «Я готовий! Можемо їхати до бабусі за Лапою!» – вигукнув хлопчик. Але тато вже стояв у вітальні з бабусиним песиком в руках. «Я ще зранку вирушив за ним!» — відповів тато і передав Тарасику повідець. «Тепер ти маєш довести нам, що можеш про нього подбати. У цьому випадку ми купимо тобі собаку», – сказав тато. Хлопчик кивнув і повів Лапу на прогулянку.
А що з цього вийшло? Чи зміг Тарасик подбати про песика Лапу? Чи дозволять йому батьки свого собаку? Дорогі діти, у казки буде ще одна частина!