Був спекотний літній день. Ворона літала по краю, щойно поверталася додому, і їй було дуже спекотно. Полуденне сонце било в її чорне пір’я, і ворона швидко відчула спрагу. Шукала воду, але ніде нічого не побачила. Під час довгого виснажливого літа всюди було мало води. Аж раптом щось заблищало. Невже це вода?
Ворона спустилася нижче і побачила глечик. На його дні ще залишалося достатньо води, щоб втамувати спрагу. Вона сіла біля нього на землю і засунула дзьоб всередину. Але до дна не дістала.
«Що тепер?» каркнула вона собі. «Вода в мене є, але глечик глибокий, і я до неї не дістану.»
Ворона думала, що робити далі. Шукати далі воду десь в іншому місці? На це вона вже була занадто втомлена і спрагла. Перевернути глечик? Тоді б вода вилилася і вбралася в землю. Звісно, вона не дозволить себе так просто відлякати. Напевно, якось можна придумати, щоб дістати до тієї води.
Тут ворона отримала ідею. Навколо валялися маленькі круглі камінці – галька. Ворона взяла один у дзьоб і кинула його в глечик. Плюхнуло, і рівень води трохи піднявся. У цю мить ворона знала, що вона на правильному шляху. Кидала у глечик камінчик за камінчиком, поки вода не піднялася до горлечка глечика. Тепер ворона нарешті могла напитися досхочу.
Як тільки вона втамувала спрагу, розумна ворона могла повернутися в небо і летіти далі назустріч своєму дому. Вона знала, що хоч би що трапилося з нею в дорозі, вона обов’язково з цим впорається. Адже ворони розумні та винахідливі. Ця ворона сьогодні вчить усіх маленьких ворон, що не треба одразу здаватися, якщо щось не виходить, а треба думати і шукати способи, як впоратися з будь-якою ситуацією.
