Колись давно жило у великому стаді одне маленьке, вперте ягня. Воно завжди було задоволене, тому що робило, що хотіло. Воно було ще маленьке і миле, тому його кожну провину швидко прощали і ніхто на нього довго не сердився.
Ні мама вівця, ні пастух, ні вівчарські собаки. Врешті-решт, пастуха і собак він турбував найчастіше, коли без дозволу втікав від стада і всі його мусили шукати. Скільки йому не казали, що поза стадом для нього небезпечно. Баранчик знав своє – коли відійде від стада, знайде собі найкращу травичку для їжі та найчистішу водичку для пиття. І як було сказано, ніхто довго не міг на нього сердитися.
Одного дня, коли стадо перейшло на нове пасовище, баранчик вирушив самостійно досліджувати околиці. Через деякий час він відчув величезну спрагу. На щастя, він почув неподалік дзюрчання струмочка. Він підійшов до нього і пив, і пив.
Раптом пролунав грізний голос: «Як ти смієш пити з мого струмочка?»
«Що? Я? Я ж тільки ковточок», — безневинно відповіло ягня.
«Ти маленький, нахабний негіднику, я тебе навчу», — вже збирався на нього стрибнути вовк, коли раптом почувся гавкіт пастуших собак, і з кущів вийшов пастух. Вовк швидко втік, а ягня ще добре напилося, перш ніж пастух відвів його назад до стада.
Але вовк не хотів забути про ягня. Він не хотів дозволити цьому маленькому нахабі уникнути покарання і звісно, хотів його з’їсти. Вирішив, що підстерігатиме ягня біля струмка. Адже воно обов’язково повернеться!
Незабаром вовкові випала така нагода. Він побачив ягня, яке йшло до води. Хоча ягня озиралося, чи не побачить вовка, але той старий сірий волохатий був досвідченим і знав, як маскуватися. Щойно ягня нахилило голову до води і зробило кілька ковтків, як вовк уже тримав його в лапах.
Ягня кричало: «Допоможіть, пастухи! Допоможіть, собаки!» Але ніхто ще не встиг помітити, що непосидюче ягня знову зникло. Нажаль його поки ніхто не шукав. А вовк стискав ягня все сильніше.
На щастя, ягня було хитруном. Вдарив своєю твердою головою вовка в ніс, той не очікував і від несподіванки на мить послабив хватку. Саме цієї миті ягня вискочило. Швидко вислизнув з вовчих лап і побіг у напрямку до стада. Перш ніж вовк встиг зреагувати, ягня вже зникло.
Ще довго вовк нишпорив біля води і виглядав самотнього ягня. Але міг про нього тільки мріяти. Баранчикові ця гірка досвідченість вистачила, і він почав поводитися обережніше. Він більше не ходив пити воду без нагляду. Поки він ще маленький, він радий, що має когось, хто за ним наглядає і радить йому. Але він поступово всьому навчиться, і коли стане великим бараном, впорається з усім сам.
