Колись давно, багато-багато років тому, один чоловік вирішив посадити дерево. Він вибрав красиву луку біля міста, викопав там яму і посадив у неї маленьке деревце. Він доглядав за ним і щодня приходив його перевіряти. Дерево гарно росло і міцніло. Чоловік радів цьому, тому посадив ще одне, а потім ще одне.
Через деякий час на цьому місці було стільки дерев, що з них виріс невеликий лісок. Там почали селитися тварини. Наприклад, пташки, білки та борсуки. Усі люди з міста були раді, що мають поблизу міста такий гарний шматок природи. І дуже любили ходити до лісу. Одного разу, однак, звірята майже втратили ліс.
Було рано вранці, коли білочка Ельвіра пішла прогулятися по лісу. Вона стрибала з дерева на дерево, іноді з’їдала якийсь горішок, коли раптом натрапила на якусь металеву високу річ. Вона впала на землю і, вся приголомшена, дивилася на неї. Це був високий стовп, а на його кінці металева пластина, на якій були намальовані стрілки. Білочка Ельвіра дивилася далі і помітила, що таких дивних речей у лісі більше.
Вона не знала, що це і чому це заважає тут у лісі. І так вона покликала на допомогу борсука. Борсук оглядав це з усіх боків і потім зрозумів. «Ельвіро, це знаки! Їх поставили люди. Вони показують, куди буде йти дорога», пояснив борсук білочці.
«Яка дорога? Що це має означати? Тут через ліс? Дорога? Це ж неможливо. Цього я не дозволю!» жахнулася білочка Ельвіра. Вона зібрала всіх тварин з лісу і спільними зусиллями витягли знаки з землі і сховали їх. Після обіду на місце, де були знаки, приїхали робітники на великих машинах. Озиралися навколо. Але оскільки ніде не бачили жодних знаків, не знали, де почати працювати і будувати нову дорогу. І так поїхали.
Білочка Ельвіра дуже раділа. Вона була щаслива, що врятувала ліс. Але її радість тривала недовго. Наступного ранку знаки знову були на своїх місцях. Люди поставили нові. Але білочка не здалася і знову з допомогою тварин витягла і сховала всі знаки. Після обіду робітники знову не знали, де почати роботу. І так це тривало кілька днів.
Через деякий час білка вже не витримала і захотіла, щоб люди зрозуміли, що тут дорогу будувати просто не можна. З тваринами вони думали, як це зробити. І нарешті білка Ельвіра щось придумала і вигукнула: «Я вже знаю! Намалюємо власні знаки. Намалюємо на них тварин, які живуть тут у лісі. Цілі родини тварин. Поставимо їх замість тих їхніх зі стрілками. Як люди побачать знаки з тваринами всюди в лісі, вони повинні зрозуміти, що ми тут живемо і що тут дорога проходити не може.»
І так всі взялися до роботи. Виготовили знаки і намалювали на них тваринок. Розмістили їх всюди по лісі. На кожному кроці. Коли після обіду приїхали робітники з великими машинами, вони не вірили своїм очам. Ніде не було жодного знака зі стрілкою, де будувати дорогу. Навпаки. Всюди, куди не глянь, були знаки з малюнками тварин. Робітники проходили лісом і розглядали їх усі.
Тоді один з них сказав: «Тут будувати не можемо. Ліс є домівкою для всіх тваринок, що тут намальовані. Вони хотіли нам це якось показати. Це вони нам точно ховали наші знаки зі стрілками. Ми не можемо знищити їхню домівку. Ані цей шматок природи. Збираємося і від’їжджаємо.
Білочка Ельвіра все здалеку спостерігала. Коли люди вже від’їжджали, один робітник ще в останню мить обернувся до лісу і побачив маленьку білочку, яка радіє. Він усміхнувся і помахав їй. Білочка спочатку злякалася, що її бачить ця людина. Але потім вона теж помахала йому і стала ще щасливішою, бо навіть серед людей є такі, хто любить тварин і природу. І розуміє їх.
