Були канікули, на вулиці світило сонечко, і хлопчик Андрій не знав, чим би ще погратися. Сьогодні він вже грався з усім – з машинками, з лего, катався на самокаті, стрибав у класики, гойдався на гойдалці, ковзався на гірці і взагалі вже не міг згадати все. Він дуже хотів би пограти в пексесо з мамою, але вона готує обід. Коли вона приготує то пограє з Андрієм. Він вже чекав на це. А що він буде робити до того часу?
Добре, що у нього був чотириногий друг Флаффі, який завжди готовий до гри. Андрій підняв з трави улюблений м’ячик Флаффі і кинув його в бік саду. Флаффі завиляв хвостом і одразу побіг за м’ячиком. Радісно приніс його Андрію, щоб той міг знову кинути.Андрій замахнувся і кинув. Але м’ячик не впав на траву. Невже він полетів? Андрій подивився на небо. Гм, м’ячі ж не літають, у них немає крил. Чому ж він не падає? Флаффі розгублено бігав по саду і шукав, куди зник той м’ячик. Якби він впав на землю, він би одразу його знайшов і приніс.
«Флаффі, шукай», – кликав Андрій, але песик не знав, що робити.
Андрій вирішив йому допомогти. Флаффі нюхав навколо високого дерева, на якому росли вишні. На гілці сидів дрізд і насміхався з них.
«Дрозде, ти насмішнику», – сказав Андрій. «Перестань насміхатися і краще допоможи нам. Куди полетів наш м’ячик?»
«Нікуди, нікуди не летів. Але я полечу, дивись,» сказав дрізд, змахнув крилами і полетів геть.
«Він нам не допоміг,» скривився Андрій.
«Я вам допоможу,» почув Андрій біля вуха.
«Метелику, ти бачив наш м’ячик?»
«Бачив. Летів угору і залишився десь у гілках дерева,» тихо сказав метелик і полетів до крони дерева. «Ось він, але застряг між гілками. Я занадто слабкий, щоб його підштовхнути.»
Флаффі стояв під деревом.
«Ні, Флаффі,» сказав псу Андрій. «Туди не залізу ні я, ні ти. Нам потрібно попросити допомоги у когось, хто вміє лазити по деревах і має достатньо сили, щоб підштовхнути наш м’ячик.»
Андрій трохи подумав, а потім згадав, що тут бігає білка за горіхами, які ростуть на кущі біля паркану.
«Білко, ти вдома?» покликав до куща.
«Тут я, Андрію. Що тобі потрібно?» озвалася білка і виглянула з кущів.
«Білочко, дуже тебе прошу, у нас на дереві м’яч. Чи могла б ти його підштовхнути, щоб він впав на землю?»
«Звичайно,Андрію , коли ти так гарно просиш. Зроблю лише стрибок і буду біля нього.»
Білочка справді кількома спритними стрибками була на дереві і вже підштовхувала м’ячик. Той впав на землю. Але перш ніж Флаффі встиг добігти до нього, щоб забрати, з нори з’явився кріт, схопив м’ячик і зі сміхом зник у норі. Він навіть не встиг показати їм язика.
«Цей негідник!» розлютився Андрій. «Поверни нам м’ячик!»
Флаффі почав рити нору в кротовині, щоб зловити крота. Андрій йому допомагав і в запалі боротьби рив лише руками. Але це було того варте. Кріт злякався їх, впустив м’ячик і втік.
«Ура! М’ячик наш!» кричав Андрій і танцював з песиком по саду. Раптом він помітив, що на них дивиться мама, яка прийшла кликати їх на обід.
«Мамо, мамо, ми виграли! Ми з Флаффі повернули наш м’ячик!»
«Ну це гарно,» каже мама. «А я повинна вас обох добре вимити, перш ніж пустити до обіду.»
Андрій подивився на свій одяг. Він був весь брудний, як і руки, бо копався в землі. Ну а шубка Флаффі виглядала так само.
«Вибач, мамо, ми просто гралися,» опустив голову Андрій.
«Але нічого, мої золоті. Ви помиєтесь, а одяг випереться,» сказала мама з усмішкою і погладила обох бешкетників. «Головне, що ви гарно пограли, здобули той м’ячик і перемогли.»
Коли Андрій помився і поїв, допоміг мамі помити Флаффі, а потім разом грали в пексесо. Тобто, грали тільки Андрій і мама. Флаффі так втомився, що заснув під столом і голосно хропів, як коли ріжуть дрова. Це був справді чудовий літній день.
Супер класна