В одному озерці жила жаба. Вона була справді велика, більша за всіх жаб навколо. Тому вона думала, що є найбільшою у світі. Вона також часто хвалилася і вихвалялася, що не існує нікого хто більший за неї.
Одного дня до озерця прийшов напитися бик. Жаба була вражена. Тож все-таки є хтось більший за неї?
«Хто ти, велике чудовисько?» заквакала вона на бика з очерету, аж бик мало не захлинувся від переляку.
«Я бик, ти маленька жабо.»
«Маленька?! Маленька?! Я найбільша з усіх жаб. А якщо захочу, буду більшою за тебе,» каже жаба самовпевнено.
«Та годі, жабо. У кожного з нас своя доля. Залишайся жабою, не прагни бути кимось іншим.»
«Я жабою залюбки залишуся. Але буду більшою за тебе, бику,» каже рішуче.
«Не намагайся досягти неможливого,» каже бик, але жаба вже почала надуватися.
«Я буду більша за цей камінь», — сказала жаба і знову надулася.
«Я буду більша за тебе, бик.»
І знову надулася. І знову. І ще раз.
«І я буду вища за ці дерева!»
І фу і фу і фу, жаба надувалася далі і далі, поки раптом не пролунало гучне БАХ! Жаба так перенакачалася, що луснула.
Бик лише похитав головою.
«Дурна жаба. Якби вона не намагалася досягти неможливого і не намагалася всіх перевершити, їй не довелося б луснути.»
І так бик напився і пішов. І навіть коли він іноді відчував себе великим, наприклад, коли не міг пройти між двома деревами, що росли близько один до одного, він згадував цю жабу. Йому б і на думку не спало намагатися зменшитися. Це ж неможливо. Краще обійти дерева. Це ж цілком можливо.
